Tishanskiysdk.ru

Про кризис и деньги
0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Форми державного кредиту

7.2. Форми державного кредиту та класифікація державних позик

Розрізняють два види державного кредиту — міжнародний і внутрішній, кожен з яких має свої особливості і форми вияву (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Форми державного кредиту

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія.

Державні зовнішні позики надаються на умовах поверненості, терміновості і платності. Головною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-отримувача, надання продовольчої допомоги. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається у державний борг країни. Державам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть бути надані на пільгових умовах.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Отримувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути іноземні держави, фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції. До них належать Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички вказаними організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі відсотки на строк до 20 років. Найбільшу складність для держави як у частині зростання зовнішньої заборгованості, так і в частині використання кредитів становлять запозичення, отримані від Іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Як показує досвід багатьох країн, ці кредити мають найнижчі показники ефективності використання.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав-постачальників енергоносіїв). Зазвичай вони бувають середньо або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора чи у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата відсотків за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після використання кредитних коштів.

Внутрішній державний кредит — це сукупність відносин, у яких держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій та казначейських зобов’язань. Ці боргові цінні папери символізують боргове зобов’язання держави, з одного боку, а з другого – засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного терміну, а також дають право власникам на отримання певного доходу.

Водночас є певні ідентифікаційні ознаки, якими вони вирізняються. Основною відмінністю між облігаціями і казначейськими зобов’язаннями є те, що перші можуть бути розміщені серед будь-яких груп Інвесторів, а другі – лише серед населення. Крім того, емітентом облігацій від імені держави може виступати Міністерство фінансів України, а використання коштів, отриманих від їх розміщення, регулюється лише нормою, що встановлює загальне правило спрямування таких коштів до державного бюджету, натомість емітентом казначейських зобов’язань може бути Державна казначейська служба України, а кошти, отримані від їх розміщення, направляються до державного бюджету лише на покриття поточних видатків.

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується через систему ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, за якої юридичні і фізичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позичкових засобів. Наявність посередника між державою і громадянами в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позичкових засобів без відома їх реального власника (громадян) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. У нашій державі перетворення частини внесків населення в державні позики досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Грошово-речові лотереї як форма державного кредиту доволі активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджету. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей. Так, установлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30% доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дає змогу заміняти лотерейні білети іншими документами або в Інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Контроль за дотриманням правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України.

Використання державою коштів позикового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту зазвичай функціонує в командно-адміністративній системі. Вона призводить до розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів влади. У цьому зв’язку нормалізація відносин між державою і кредитною системою полягає у визнанні неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які класифікуються за певними ознаками:

1) за правовим оформленням:

— державні позики, що надаються на підставі угод. Як правило, ними оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

Читать еще:  Кредит на строительство гаража

— державні позики, забезпечені випуском цінних паперів (облігаціями та казначейськими зобов’язаннями), за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

2) за місцем розміщення:

— внутрішні (облігації, казначейські зобов’язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик активну участь можуть брати і нерезиденти;

— зовнішні, які розмішуються у вигляді облігацій на міжнародному фінансовому ринку, головним чином в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів Інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів;

— державні позики, які випускаються центральними органами управління і надходження від них спрямовуються у центральний бюджет;

— місцеві позики, які випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку;

— готівкові, які супроводжуються емісією державних цінних паперів;

— безготівкові, які емітуються шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії;

5) за характером обігу цінних паперів:

— ринкові, що вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

— неринкові, що мають обмеження щодо купівлі і продажу чи не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

6) залежно від термінів погашення заборгованості:

— короткострокові (термін погашення до одного року);

— середньострокові (від одного до п’яти років);

— довгострокові (понад п’ять років);

7) залежно від забезпеченості:

— заставні, які відображають один з основних принципів кредитування – принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном або конкретними доходами;

— беззаставні, які не мають конкретного матеріального забезпечення і надійність яких визначається авторитетом держави;

8) за характером виплати доходу:

— відсоткові, за якими виплата доходу здійснюється у вигляді позичкового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, що регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до різних чинників, передусім попиту і пропозиції на грошово-кредитному ринку;

— безвідсоткові (дисконтні), які реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

— виграшні, що реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримують лише ті кредитори, чиї облігації виграли;

9) за характером погашення заборгованості:

— ординарні, за якими погашення може відбуватися одночасно для всіх випущених позик;

— серійні, за якими погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу;

— з достроковим погашенням, до якого держава може вдатися з урахуванням ситуації на фінансовому ринку та лише за наявності коштів.

Отже, державний кредит – це сукупність різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід сприяє створенню сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для ЇЇ кредиторів. Різноманітність форм забезпечує максимальне врахування різнобічних інтересів юридичних та фізичних осіб.

Форми державного кредиту.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти).

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит — гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв’язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції щодо укладання позик.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Читать еще:  Субъекты кредитной сделки

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після використання кредитних коштів.

Як уже зазначалося, державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

1) за правовим оформленням розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

2) залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні— на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;

3) за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

4) за характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх пере­продати;

5) залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. їх надійність визначається авторитетом держави її статусом у світовому співтоваристві;

6) відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);

7) за характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід виплачується у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропонування на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. Якщо позики виграшні, то виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів-виграшів. Дохід у такий спосіб отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, унаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. За такими цінними паперами відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном;

8) за характером погашення заборгованості розрізняють одноразову виплату і виплату частинами. У разі погашення частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки;

9) залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права дострокового погашення. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересованість у наданні їй позик. Головне при цьому — реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

* доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

* додаткові надходження від податків;

* економія коштів від зменшення видатків;

* залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необгрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною. Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В — витрати за системою державного кредиту.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку — на економічний розвиток суспільства.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Сутність, призначення та форми державного кредиту

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кре­дитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу держави.

Читать еще:  Кобрендовые кредитные карты

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обу­мовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завж­ди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Суть та етапи бюджетного планування.

Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу — виконується такий бюджет, який прийнято.
Завдання бюджетного планування:

1. достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;

2. оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;

3. збалансування бюджету.

Бюджетне планування починається з визначення можливого обсягу доходів. Достовірність їх планування забезпечує реальність бюджетного процесу. Оптимальність розподілу видатків визначається ефективністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.
Збалансування бюджету найбільш складне завдання, оскільки, як правило, потреби у видатках перевищують реальні можливості у формуванні доходів.
Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками:

1. перевищення доходів над видатками — бюджетний надлишок;

2. рівновага доходів і видатків;

3. перевищення видатків над постійними доходами — бюджетний дефіцит.

Найбільш доцільним і обґрунтованим станом бюджету є рівновага доходів і видатків. Вона означає, що всі видатки мають відповідні постійні джерела фінансування.
Бюджетний надлишок може виступати однією з форм бюджетних резервів. З позицій планування він не може бути значним за розміром, адже тоді краще або зменшити доходи, або збільшити видатки.
Бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем і досить поширеним у світі. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути:

1. державний кредит;

2. емісія грошей.

Існують наступні методи бюджетного планування:
а) загальний метод — балансовий;
б) окремих статей — нормативний:
— прямого рахунку,
— аналітичний,
— коефіцієнтів [6, c.45].
Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії:

1. Складання проекту бюджету

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України

1. Складання проекту бюджету включає наступні процедури:

· направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

· розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту бюджету;

· доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади;

· узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

· розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

· розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет;

· розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України складається з наступних етапів:

· розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;

· доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

· обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

· прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;
б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;
в) відхилити і направити на переробку.
Бюджетні права державних і місцевих органів влади і управління визначаються у відповідності до розподілу між ними економічних і управлінських функцій.
Бюджетні права розподілені між законодавчою і виконавчою владою загальнодержавного і місцевого рівня. Вони закріплені в Конституції України і в Бюджетному кодексі України. Учасники бюджетного процесу наділені законодавством відповідними повноваженнями, основний зміст яких полягає в праві отримувати доходи, розподіляти бюджетні кошти, використовувати їх за цільовим призначенням

Ссылка на основную публикацию
Adblock
detector